Танець з безсмертним

Розділ 1

Кривавий місяць над Вишневим садом

Запах вишневого цвіту завжди нагадував Емілії про смерть. Цього року він був особливо п'янким, майже задушливим, як солодкий сироп, яким намагаються замаскувати гіркий присмак отрути. Вона стояла на балконі родинного маєтку, вдивляючись у темряву, де цвіли старі вишневі дерева, їхні пелюстки мерехтіли в блідому світлі кривавого місяця.

Маєток Романовичів, колись символ розкоші та впливу, тепер стояв у занепаді. Борги, невдалі інвестиції, і, нарешті, смерть батька - все це повалило їхній світ у прірву. Але справжня біда полягала не в грошах. Вона була глибшою, темнішою, прихованою в тінях родинної історії.

Емілія відчула легкий дотик до плеча. Здригнувшись, обернулась. Перед нею стояв Ігор, її старший брат, в його очах відбивалося місячне сяйво. Його обличчя, завжди бліде, зараз здавалося майже прозорим.

"Ти знову тут, Еміліє? Тобі не спиться?" - тихо запитав він, його голос звучав хрипло.

"Просто дивлюся на місяць, Ігоре," - відповіла Емілія, намагаючись приховати тривогу. Останнім часом брат поводився дивно. Він майже не їв, уникав сонячного світла, а вночі його часто можна було побачити, що блукає садом.

"Місяць... Так, він сьогодні особливий," - прошепотів Ігор, його погляд став затьмареним. "Місяць крові... Він пробуджує голод."

Емілія здригнулася. Їй не подобалися ці слова. Їй не подобалося, як Ігор дивиться на неї. Здавалося, що він бачить її не як сестру, а як... щось інше.

Вона відступила на крок. "Мені пора спати, Ігоре. Ти теж відпочинь."

Він не відповів. Лише дивився на неї, і в його очах спалахнув дикий, нелюдський вогонь. Емілія відчула, як по її спині пробіг холодок. Вона знала, що щось жахливе наближається.

Наступного ранку Емілія прокинулася від страшного крику. Він пролунав з боку старого вишневого саду. Зіскочивши з ліжка, вона вибігла на балкон. Те, що вона побачила, змусило її кров застигнути в жилах.

У саду, під одним з найстаріших дерев, лежала тітка Галина, їхня далека родичка, яка приїхала допомогти їм з фінансами. Її обличчя було блідим, а на шиї виднілися дві маленькі, але смертельно небезпечні рани.

Емілія кинулася вниз, до саду. Коли вона наблизилася до тіла тітки Галини, вона відчула дивний запах – запах крові, вишневого цвіту і... чогось ще. Чогось давнього, темного і незбагненного.

Раптом вона почула тихий шепіт за спиною. "Не бійся, Еміліє. Все буде добре."

Вона обернулася. Ігор стояв у тіні дерева, його обличчя було спокійним і безтурботним. Але в його очах... в його очах вона побачила те, що ніколи не зможе забути. Голод. Жагу. І щось ще, щось страшніше за смерть.

"Ти... ти це зробив?" - прошепотіла Емілія, її голос тремтів.

Ігор лише посміхнувся. Його зуби здалися їй занадто довгими, занадто гострими.

"Я лише взяв те, що мені належить," - відповів він, його голос став м'яким, майже пестливим. "Тепер твоя черга, Еміліє."

Емілія спробувала втекти, але її ноги ніби приросли до землі. Вона бачила, як Ігор наближається до неї, його очі горять нестримним бажанням. Вона знала, що зараз станеться щось жахливе, що змінить її життя назавжди.

Раптом, з глибини саду, почувся гучний тріск. Гілка старого вишневого дерева, під якою стояв Ігор, зламалася і впала просто на нього. Емілія закричала, але було запізно. Дерево впало на Ігоря. Але піднявши голову, Емілія побачила, що Ігор стоїть, як ні в чому не бувало, а гілка відскакує від нього, ніби від каменю. Він підняв голову і подивився на Емілію палаючим поглядом.

Він швидко пересунувся в її бік, і Емілія почула, як у неї починає голосно битися серце. Він схопив її за руку, і вона побачила, що його нігті стали набагато довшими, ніж зазвичай. Він підніс її руку до своїх вуст, і Емілія відчула, як втрачає свідомість. Але перед тим, як її очі заплющилися, вона почула, як хтось кричить.

"Відпусти її!"

Ігор відсторонився від Емілії, і вона побачила чоловіка, що стояв неподалік. Вона ніколи його не бачила. Одягнений у шкіряний плащ, він тримав срібний кинджал у руці. Між Ігорем і незнайомцем зав'язалася бійка, і Емілія втратила свідомість. Прокинулася Емілія у себе в кімнаті. Вона не розуміла, що трапилося, і вирішила вийти в сад, аби розібратися. Вийшовши на вулицю, дівчина побачила Ігоря. Він стояв і дивився на неї. Погляд його був спокійним, ніби нічого не трапилося. "Еміліє, все добре?" - спитав Ігор.

"Так, Ігоре, все добре." - відповіла дівчина.

"Я радий." - мовив хлопець. Він підійшов до дівчини, взяв її за руку і повів до будинку. Зайшовши в дім, Ігор сказав Емілії, що їй потрібно відпочити. Дівчина погодилася і пішла до своєї кімнати.

Лежачи в ліжку, Емілія згадувала події минулої ночі. Вона згадала незнайомця з кинджалом. Хто він такий? І чому він врятував її? Вона знала, що повинна знайти його і дізнатися правду. Але чи варто? І чи не стане гірше?

Вона ще довго лежала, обмірковуючи все, що сталося. Зрештою, її зморив сон, і вона заснула. Але навіть уві сні її переслідували жахливі видіння - кривавий місяць, палаючі очі Ігоря і незнайомець з кинджалом. Вона прокинулася в холодному поту. Зрозуміла, що більше не може залишатися в цьому будинку. Повинна тікати. Прямо зараз.

Вона підійшла до шафи, взяла сумку і почала збирати речі. Зібрала все необхідне, Емілія вирішила вийти з дому через задні двері. Тихо відчинивши двері, вона вийшла на вулицю і попрямувала до лісу. Вона знала, що це ризиковано, але не бачила іншого виходу. Їй потрібно було врятуватися від Ігоря, від його темної таємниці. Але раптом вона почула голос за спиною.

"Куди це ти зібралася, Еміліє?" - спитав Ігор.

Дівчина застигла на місці. Вона боялася обернутися. Вона знала, що якщо побачить його зараз, то вже ніколи не зможе втекти.