Запах троянд на бетоні
By Анастасія Грушевська
romance · 2026-04-23
Мирослава, дочка впливового мафіозі, стає свідком вбивства своєї матері під час святкування її дня народження. Її світ руйнується, і вона змушена зіткнутися з жорстокою реальністю злочинного світу. З'являється загадковий Даміан, якого батько призначає її охоронцем, але Мирослава відчуває в ньому приховану загрозу.
Розділ 1
Запах троянд на бетоні
Кров на білій сукні – ось що я побачила першим. Не грім пострілу, не перекошене обличчя батька, а багряну пляму, що розповзалася по шовку, який він так старанно вибирав для мого вісімнадцятиріччя. Тоді я ще не знала, що це лише початок.
Мене звати Мирослава, і я росла в тіні. Не в сенсі бідності чи неслави, а в тіні імперії, яку мій батько, Остап Драгомирецький, будував десятиліттями. Імперії, що простягалася від контрабанди цигарок до контролю над нічними клубами та будівельним бізнесом у половині Західної України. Він хотів, щоб я була далеко від цього бруду, щоб жила нормальним життям. Але кулі мають звичку знаходити тих, хто їм не подобається.
Постріл пролунав під час святкування мого дня народження у нашому родинному маєтку під Львовом. Сад був заповнений гостями: бізнес-партнерами батька, місцевими чиновниками, далекими родичами. Усі вони посміхалися, піднімали келихи, бажали мені щастя. А потім настала тиша, розірвана лише криком моєї матері.
Я пам'ятаю, як мати, закриваючи собою батька, впала на землю. Її очі, сповнені до того любов'ю, потьмарилися. Батько встиг відштовхнути мене вбік, і я дивом не постраждала. Охоронці кинулися на перехоплення нападників, але було вже пізно. Світ для мене розділився на "до" та "після". "До" – це рожева сукня, танці та сміх. "Після" – це запах троянд, змішаний з запахом крові на бетоні.
На похороні матері я побачила його. Даміана. Він стояв осторонь, у темному костюмі, його обличчя було приховане тінню капелюха. Його присутність здавалася дивною, майже зловісною. Я відчула на собі його погляд, важкий і нечитаємий. Хто він? Чому він тут? І чому від його погляду мені стає так неспокійно?
Пізніше батько сказав, що Даміан – це його «страховка». Що він працює на нього, що він найкращий у своїй справі. Але я бачила в очах батька страх, коли він говорив про нього. Страх, який я ніколи раніше не бачила. І я відчувала, що Даміан – це не просто охоронець. Він – щось значно більше. І, можливо, значно небезпечніше. Вже наступного дня я дізналася, що батько призначив Даміана моїм особистим охоронцем. Тепер він не відходитиме від мене ні на крок. І я зовсім не впевнена, що це мене захистить.