Дзвінка тиша діамантових сліз

Розділ 1

Дзвінка тиша діамантових сліз

Холодний дотик скла до скроні не змусив її здригнутися. Іванна дивилася на нічний Київ, на розсип вогнів, що мерехтіли внизу, як коштовне каміння, розкидане по чорному оксамиту. Її погляд був порожній, а в очах застигла невимовна туга. Сьогодні їй виповнювалося двадцять два. Сьогодні її життя мало початися. Але натомість воно, здавалося, закінчувалося тут, на балконі пентхауса, з келихом крижаного шампанського в руці та рішенням, яке обпікало душу гірше за найміцніший коньяк.

Іванна була спадкоємицею імперії «Золотий Колос», агрохолдингу, що простягався від родючих земель Полтавщини до сонячних виноградників Закарпаття. З дитинства вона купалася в розкоші, але ніколи не відчувала справжнього тепла. Її мати, померла, коли Іванні було лише п'ять, а батько, Віктор Петрович, повністю поринув у роботу, бачачи в дочці лише продовження свого бізнесу.

Він завжди контролював кожен її крок: від вибору школи до фаху в університеті. Іванна мріяла стати художницею, але батько наполіг на економіці. Він хотів, щоб вона успадкувала його справу. І вона поступилася. Як завжди.

Але сьогодні, у свій двадцять другий день народження, Віктор Петрович перейшов межу. Він оголосив про її заручини з Романом Кравчуком, сином його головного конкурента. Злиття їхніх компаній мало стати найбільшою угодою десятиліття, а Іванна – лише пішаком у цій грі.

Роман був вродливим, безперечно. З правильними рисами обличчя, ідеально підібраним костюмом і поглядом, в якому читалася лише жага до влади та грошей. Він дивився на Іванну, як на трофей, який потрібно завоювати. І це її лякало найбільше.

Вона згадала їхню першу зустріч. Це було на благодійному балу в одному з найдорожчих готелів Києва. Роман підійшов до неї, коли вона розмовляла з подругою, і, навіть не привітавшись, одразу запропонував стати його дружиною. "Це вигідно для обох наших родин", - сказав він тоді, немов торгуючись на аукціоні.

Іванна відчула, як її нудить від цих слів, від цієї штучності, від цього світу, де все купується і продається. Вона хотіла втекти, зникнути, почати все з чистого аркуша. Але куди? У неї не було ні друзів, яким вона могла б довіритися, ні захоплень, які б приносили справжню радість. Її життя було кліткою з золота, з якої неможливо вирватися.

Сльози, які вона так стримувала, нарешті потекли по її щоках. Вони були холодні, як діаманти, і такі ж безцінні. Вона не знала, що робити. Чи поступитися волі батька і прожити життя в брехні, чи знайти в собі сили боротися за своє щастя.

Раптом її телефон задзвонив. На екрані світилося ім'я батька. Іванна глибоко вдихнула і відповіла.

– Так, тату?

– Іванно, де ти? Я шукаю тебе скрізь. Роман вже приїхав, щоб привітати тебе з днем народження. Спустися вниз, не змушуй нас чекати.

Її серце забилося сильніше. Вона відчула, як її душу огортає відчай. Вона знала, що зараз має вирішити свою долю. Але як?

– Тату, я не хочу виходити заміж за Романа.

У слухавці запала тиша. Іванна відчула, як по її спині пробігає холодок. Вона знала, що зараз буде.

– Не говори дурниць, Іванно. Ти знаєш, як це важливо для мене. І для тебе теж. Не роби мені боляче.

– Але я не люблю його, тату. Я не можу прожити з ним все життя.

– Любов прийде згодом. Головне – це стабільність і гроші. Ти зрозумієш це з часом. А зараз спустися вниз і будь чемною дівчинкою.

– Ні, тату. Я не можу.

Іванна відчула, як її голос зривається. Вона знала, що перейшла рубікон. Вона кинула виклик своєму батькові. І тепер їй доведеться заплатити за це.

– Ти пошкодуєш про це, Іванно. Я обіцяю тобі. Ти будеш благати мене про прощення. Але буде вже пізно.

– Можливо. Але я краще пошкодую про це, ніж проживу життя, яке мені нав'язали.

Вона поклала слухавку. Її руки тремтіли. Вона знала, що її життя змінилося назавжди. Вона стала ворогом власного батька.

Знизу долинули звуки музики та голоси гостей. Вони святкували її день народження, не підозрюючи, що вона стоїть на балконі, на межі відчаю. Вона знала, що їй потрібно щось робити. Але що?

Раптом її погляд зупинився на темній постаті, що стояла в тіні дерев у сусідньому парку. Хтось спостерігав за нею. Хтось, чий погляд здавався знайомим, але водночас невідомим. Вона відчула, як її серце забилося сильніше. Хто це? І чого він хоче?

Вона придивилася уважніше. Чоловік зробив крок вперед, і місячне світло освітило його обличчя. Іванна застигла від здивування. Вона знала його. Він був її першим коханням. Той, кого вона вважала зниклим назавжди. Арсен.

Але чому він тут? І чому він так змінився? Його очі були сповнені болю і рішучості. Він дивився на неї так, ніби хотів сказати щось дуже важливе. Іванна відчула, як її душу пронизує хвиля надії. Можливо, не все ще втрачено. Можливо, у неї є шанс на щастя. Але чи зможе вона довіритися йому знову? Після всього, що сталося…