Полин на двох
By ОЯсінська
romance · 2026-04-23
Ярослава повертається у рідне містечко після розлучення, намагаючись почати життя з чистого аркуша. Але минуле переслідує її у вигляді спогадів про Олега, її перше кохання та колишнього чоловіка. Випадкова зустріч з Олегом перевертає її світ з ніг на голову: він одружений і має дитину, але його погляд сповнений смутку. Дарина, дружина Олега, дивиться на Ярославу з підозрою.
Розділ 1
Смак полину на вустах
Кімната пахла воском і старими спогадами. Ярослава провела пальцем по різьбленій рамці фотографії на комоді – її з Олегом весільний день. Скільки ж років збігло, мов вода крізь пальці… І як все безповоротно змінилося.
Повернувшись додому в рідне містечко Вишневе після десяти років шлюбу, Ярослава відчувала себе чужою навіть серед знайомих вулиць. Київське життя, блиск великого міста, успішна кар'єра – все це здавалося далеким сном. А тут, у Вишневому, залишилися тільки спогади про юність, про перше кохання, про Олега… і про те, як вона все зруйнувала.
Вишневе зустріло її прохолодним осіннім ранком. Сад, колись такий пишний і квітучий, тепер стояв у багряному вбранні зів’ялого листя. Будинок, який колись був наповнений сміхом і теплом, тепер зустрічав її холодною тишею. Навіть повітря тут здавалося просякнутим гіркотою полину, таким знайомим і водночас таким чужим.
Вона обіцяла собі почати все спочатку. Забути про біль минулого, про зради, про втрачені можливості. Але куди б вона не йшла, тінь Олега завжди переслідувала її. Його погляд, його посмішка, його голос – все це було закарбовано в її пам'яті назавжди.
Одного дня, прогулюючись центральною площею Вишневого, Ярослава побачила знайому постать. Високий, широкоплечий, з темним волоссям, яке вітер розвівав по обличчю. Олег. Її Олег. Він стояв біля квіткового кіоску, вибираючи букет білих троянд. Її улюблені. Серце Ярослави шалено закалатало в грудях. Вона завмерла на місці, не в змозі зрушити з місця.
Він підняв голову і їхні погляди зустрілися. В очах Олега Ярослава побачила здивування, розгубленість… і щось ще, що вона не могла відразу розібрати. На мить їй здалося, що час зупинився. Навколо стихло, зникли звуки міста, залишилися тільки вони двоє, як колись, багато років тому. Він зробив крок у її бік, і промовив тихим, ледь чутним голосом: «Ярославо? Це ти?» Але в його очах не було радості від зустрічі, а… сум?
Раптом за спиною Олега почувся ніжний жіночий голос: «Коханий, ти вже вибрав квіти? Мама буде рада». З-за його спини вийшла молода жінка з дитиною на руках. Дитина, з великими карими очима, дивилася на Ярославу з цікавістю. Олег обійняв жінку за плечі і подивився на Ярославу з вибачливим поглядом. «Ярославо, дозволь познайомити, це – моя дружина, Дарина, а це – наша донька, Софійка.»
Ярослава відчула, як земля йде у неї з-під ніг. Світ навколо неї померк. Все, на що вона таємно сподівалася, розбилося на друзки. Олег одружений. У нього є дитина. І вона більше не є частиною його життя. Але чому тоді, дивлячись на неї, його очі повні смутку? І чому Дарина кинула на неї такий дивний, насторожений погляд?