Гірка зустріч у серпні
By ОЯсінська
romance · 2026-04-23
Серпневий Київ. Вони зустрілися знову після п'яти років мовчання — вона стала журналісткою, він очолив компанію батька. Вони обоє вдають, що минуле не має значення, але кожен погляд, кожне слово нагадує про зраду, яка розділила їх. Коли їм доведеться працювати разом над проєктом, минуле вибухне з новою силою.
Розділ 1
Смак гіркої кави та зради
Запах кави, як дим від пожежі, заповнював повітря, але він не міг заглушити солодко-брехливий аромат її парфумів. Руслана стояла біля вікна, силует вирізьблений місячним світлом, така знайома і водночас чужа.
"Це кінець, Ігорю," – прошепотіла вона, не обертаючись. Її голос, колись мелодія мого життя, тепер звучав як похоронний дзвін. "Я йду до нього."
Слова влучили, мов кулі. Не тому, що я її кохав. Ні. Між нами завжди була лише ворожнеча, прикрита тонкою маскою ділових стосунків. Руслана – дочка мого заклятого ворога, Артема Миколайовича, людина, яка відібрала у моєї сім'ї все. Наша домовленість була проста: я використовую її, щоб дістатися до батька, вона – мене, щоб отримати контроль над сімейним бізнесом. Гра, в якій ставки були надто високі, щоб дозволити собі почуття.
"До нього? До батька?" – виплюнув я, намагаючись приховати лють. "Ти зрадила нас обох, Руслано. Ти обрала сторону того, хто знищив мою родину."
Вона обернулася. У її очах не було ні каяття, ні жалю. Лише холодна, розважлива рішучість. "Ти ніколи не розумів, Ігорю. Це не про батька. Це про владу. І я збираюся її отримати, незалежно від того, хто стане на моєму шляху."
Я зробив крок до неї, відчуваючи, як у грудях розростається темрява. Між нами завжди була прірва, вирита ненавистю і недовірою. Але зараз вона стала глибшою, ширшою, непереборною. Я бачив у її очах відображення власної злості, власної жаги помсти. І в той момент я зрозумів: вона не просто мій ворог. Вона – моя найбільша спокуса.
"Тоді не дивуйся наслідкам, Руслано," – прогарчав я. "Війна тільки починається." Я схопив ключі від машини зі столу. "І цього разу я не буду грати за твоїми правилами." Залишивши її стояти в місячному сяйві, я вийшов з квартири, почуваючи, як у спину впивається її зрадницький погляд. Але куди я їду? До Артема Миколайовича. Щоб запропонувати йому угоду.