Тінь старої пивоварні

Розділ 1

Тінь старої пивоварні

Крізь завісу густого туману, що оповив тихе містечко Вишневий Сад, пробивалося слабке світло ліхтаря. Ірма, закутана у вовняний шаль, відчула, як морозний вітер пронизує її до кісток, попри кілька шарів теплого одягу. Вона поспішала до старої пивоварні, де її чекала зустріч, яка обіцяла бути не лише цікавою, але й, можливо, небезпечною.

Вишневий Сад, колись відомий своїми квітучими садами та запашним вишневим пивом, тепер поринав у забуття. Стара пивоварня, колись серце містечка, стояла занедбана на околиці, її цегляні стіни потріскалися від часу, а вікна дивилися порожнечею в нічну темряву. Саме тут, серед пилу та руїн, Ірма отримала анонімний лист із запрошенням на зустріч. Лист обіцяв розкрити таємницю, яка могла б врятувати Вишневий Сад від остаточного занепаду.

Ірма зупинилася перед важкими дерев'яними дверима пивоварні. Вони були наполовину відчинені, запрошуючи її у темряву. Вона глибоко вдихнула крижане повітря, намагаючись заспокоїти нерви, і переступила поріг. Усередині було ще холодніше, ніж зовні. Запах плісняви та вогкості заповнював повітря, а слабке світло ліхтаря ледь пробивалося крізь густий морок.

– Хто тут? – тихо запитала Ірма, але у відповідь почула лише тихий шелест вітру, що гуляв коридорами пивоварні. Вона обережно рушила вперед, ступаючи по заваленому битою цеглою підлозі. Її ліхтар вихоплював з темряви покинуті пивні бочки, поіржавілі котли та купи старого мотлоху. Все виглядало так, ніби час тут зупинився багато років тому.

Раптом, з глибини пивоварні почувся тихий звук – ніби хтось щось пересунув. Ірма завмерла, напружуючи слух. Звук повторився, цього разу голосніше. Хтось, або щось, було там, у темряві.

Вона обережно рушила в напрямку звуку, ліхтар тремтів у її руці. Незабаром вона опинилася у великому залі, де колись варили пиво. Величезні котли, вкриті іржею, домінували над простором. В одному кутку залу Ірма помітила слабке світло. Вона підійшла ближче і побачила людину, що сиділа за старим дерев'яним столом. Її обличчя було приховане у тіні капелюха, але Ірма відчула на собі її уважний погляд.

– Ви Ірма? – тихо запитала людина, її голос звучав хрипло та трохи злякано.

– Так, це я. Хто ви? І що відбувається? – запитала Ірма, намагаючись зберегти спокій.

Людина мовчки підняла руку і показала на стіл. На ньому лежала стара фотографія. Ірма взяла її і піднесла ближче до світла. На фотографії були зображені троє чоловіків, що стояли біля пивоварні. Вона впізнала одного з них – це був її дід, Остап. Двох інших вона ніколи раніше не бачила. Вони посміхалися, виглядаючи щасливими та безтурботними.

– Це фотографія має велике значення, – сказала людина, – Вона може розкрити таємницю смерті вашого діда.

Ірма здивовано підняла очі. Її дід помер багато років тому, і всі вважали, що це був нещасний випадок. Він впав з драбини на пивоварні. Але те, що вона зараз чула, змусило її сумніватися у всьому, що вона знала.

– Що ви маєте на увазі? Дід помер випадково.

– Це не був нещасний випадок, Ірмо. Його вбили. І людина, яка це зробила, досі тут, у Вишневому Саду.

Перш ніж Ірма встигла щось відповісти, двері пивоварні з гуркотом відчинилися. У зал увірвалися двоє чоловіків у чорних плащах. Вони були озброєні.

– Шукайте її! – прокричав один з них. – Вони обидві тут!

Людина, яка сиділа за столом, схопила Ірму за руку і потягла до задньої кімнати.

– Біжімо! – прошепотіла вона. – У нас немає часу.

Вони помчали темними коридорами пивоварні, намагаючись втекти від переслідувачів. Ірма не знала, хто ці люди і чого вони хочуть, але вона знала одне: її життя в небезпеці. Вони забігли в невелике приміщення, завалене старими ящиками і мішками з зерном. Людина, яка вела її, швидко відсунула один з ящиків і відкрила потаємні двері.

– Швидко! – прошепотіла вона. – Це таємний вихід. Він виведе вас з пивоварні.

Ірма, не вагаючись, пірнула у темний прохід. Вона повзла навколішки, відчуваючи, як пил і бруд забиваються їй у волосся та одяг. Позаду чулися голоси переслідувачів, які наближалися.

Раптом, прохід закінчився. Ірма опинилася перед зачиненими металевими дверима. Вона спробувала їх відчинити, але вони не піддавалися. Вона була в пастці.

– Відчиняйте! – почувся голос одного з переслідувачів зовсім поруч. – Ми знаємо, що ви тут!

Ірма з відчаєм обернулася. У темному проході, за нею, стояли двоє чоловіків у чорних плащах. Їхні обличчя були приховані тінями, але Ірма відчувала їхній холодний і безжальний погляд.

– Це кінець, Ірмо, – сказав один з них. – Твоя таємниця помре разом з тобою. Але спочатку ти нам скажеш, що тобі встигла розповісти ця стара відьма?

Ірма закрила очі, готуючись до найгіршого. Але раптом, в темряві пролунав постріл. Один з чоловіків скрикнув і впав на землю. Другий, вражений, обернувся. Ірма відкрила очі і побачила в темряві постать з пістолетом у руці. Це була жінка, яка привела її сюди. Вона стояла, важко дихаючи, і дивилася на переслідувачів.

– Біжи, Ірмо! – крикнула вона. – Біжи і не озирайся! Я їх затримаю.

Ірма, не вагаючись, розвернулася і почала відчайдушно стукати у металеві двері, шукаючи спосіб вибратися з пастки. Але двері не відчинялися. Ззаду почулися ще постріли. Ірма знала, що часу в неї майже не залишилося. Раптом, вона відчула, як двері піддаються. Зі скрипом вони відчинилися, і Ірма випала на вулицю. Вона підвелася на ноги і, не озираючись, побігла геть від пивоварні, у темряву Вишневого Саду. Звуки пострілів стихли, але Ірма знала, що за нею полюють. І вона не знала, кому може довіряти.