Смак Забороненого Шоколаду

Незнайома жінка зупинилася за крок від Еліни, її очі, як два холодних смарагди, пронизували баристу наскрізь. Повітря навколо неї густіло від запаху дорогих парфумів – суміш амбри та чогось терпкого, що нагадувало Еліні про тінь, яка нещодавно накрила її серце.

«Ти…» — прошипіла жінка, її голос був оксамитовим, але з прихованою сталевою ноткою. Вона окинула Еліну зневажливим поглядом, затримавшись на її формі. «Невже це все, на що він спромігся? Наймана служанка?»

Еліна відчула, як кров приливає до щік. Слова жінки були схожі на кинджали, що впивалися в душу. Вона міцніше стиснула край прилавка, намагаючись зберегти самовладання. «Я не розумію, про що ви», — відповіла вона, її голос тремтів, але звучав твердо.

«О, ти чудово все розумієш», — посмішка жінки стала ширшою, але не досягла її очей. «Ти бачила його. Ти чула. І ти, на жаль, знайшла його річ». Вона кивнула на запонку, що все ще лежала на дерев’яній поверхні, як свідчення їхнього короткого, але такого значущого моменту. «Цікаво, скільки він тобі заплатив за те, щоб ти тримала язика за зубами?»

У цей момент двері кав'ярні відчинилися знову, і на порозі з'явився Орест. Його погляд миттєво зупинився на жінці, і в його очах промайнула тінь роздратування, змішана з чимось схожим на страх. Він зробив крок до них, його обличчя було непроникним.

«Ольго, я ж просив тебе не турбувати мене тут», — його голос був низьким і спокійним, але в ньому відчувалася сталь.

«Ольго?» — це ім'я прозвучало для Еліни як вирок. Отже, ця жінка — Ольга. І, схоже, вона мала повне право називати себе його коханою.

«Я просто хотіла побачити, хто ця «клієнтка», що відволікає мого чоловіка від важливих справ», — Ольга обернулася до Ореста, її посмішка зникла, поступившись місцем неприхованій люті. «І, схоже, мої підозри виправдалися. Вона навіть не з того світу, що ти, Оресте. Ти ж обіцяв мені, що покінчиш з цими... дитячими іграми».

Орест заплющив очі на мить, глибоко вдихнувши. Потім він подивився на Еліну, і в його погляді вона побачила щось, що змусило її серце здригнутися – суміш вини та розпачу. «Еліно…» — почав він, але Ольга перебила його, схопивши його за руку.

«Не смій. Не смій її виправдовувати. Ти знаєш, що я відчуваю, коли ти так робиш. Ти знаєш, що я зроблю». Її голос знову став оксамитовим, але цього разу в ньому бриніла явна загроза. Вона стиснула його зап'ястя так сильно, що Еліна помітила, як побіліли її кісточки. Потім Ольга різко повернулася до Еліни, її очі палали. «Ти ще пошкодуєш, дівчинко».

З цими словами вона силою потягнула Ореста за собою до дверей, залишивши Еліну стояти приголомшеною, з запонкою в руці та пекучим болем у грудях. Вона відчувала, як сльози наповнюють її очі, але не дозволяла їм текти. Вона не була просто «клієнткою». Вона не була «служницею». Але хто ж вона тоді, якщо він дозволив цій жінці так себе принизити?