Гірка правда між нами

Наступний ранок у «Каві & Квітах» почався з незвичної тиші. Злата, ще сонна, але сповнена рішучості, відчинила двері своєї кав'ярні. Запах свіжозмеленої кави та квітів, що завжди наповнював її серце спокоєм, сьогодні здавався приглушеним. Вона поправила фартух, відчуваючи, як підступає тривога. Слово Марка «це лише початок» лунало в голові, як відлуння.

Вона підійшла до вікна, дивлячись на вулицю. Люди поспішали у своїх справах, не підозрюючи про тиху війну, що розгорталася тут, у затишному куточку Львова. Раптом її погляд зупинився на чоловікові, який стояв навпроти, за кілька метрів від її кав'ярні. Це був Марко. Він стояв, спершись на стіну сусідньої будівлі, і дивився прямо на неї. У його очах читався виклик, але й щось ще… щось невловиме, що змусило серце Злати прискорити свій біг.

Вона швидко відвернулася, відчуваючи, як щоки заливаються рум'янцем. Це було абсурдно. Вона ненавиділа його за те, що він робив, за його зарозумілість, за те, що він намагався зруйнувати її мрію. Але водночас… його присутність, його погляд, змушували її відчувати щось, чого вона не могла пояснити.

Телефон на стійці зателефонував, вириваючи її зі спогадів. Це був пан Остап, постачальник квітів, з яким вона співпрацювала вже кілька років.

«Пані Злато, я телефоную щодо вашого останнього замовлення», — промовив він втомленим голосом.

«Так, пане Остапе? Щось сталося?» — Злата відчула, як холодок пробіг по спині.

«На жаль, так. Сьогодні вранці я отримав… дивне повідомлення. Ваше замовлення на доставку кавових зерен для «Кавового Раю» було скасовано. І… мені повідомили, що тепер усі постачання від мене повинні йти напряму до них, а не до вас. Нібито, це для оптимізації логістики», — він говорив неохоче, ніби сам не вірив у сказане.

«Скасовано? Але я ж не скасовувала!» — Злата була приголомшена. Це не могло бути співпадінням. Марко.

«Я розумію, пані Злато. Я дуже вибачаюсь, але… мені дали чіткі вказівки. Відтепер, якщо ви захочете отримати каву від мене, вам доведеться домовлятися з «Кавовим Раєм». Це… це схоже на війну», — останні слова прозвучали як тихий шепіт, але для Злати вони були гучними, як грім.

Вона повісила слухавку, відчуваючи, як ноги підкошуються. Марко не просто попереджав. Він почав діяти. І це був лише перший удар. Його план виявився набагато масштабнішим, ніж вона могла собі уявити. Вона подивилася у вікно. Марко все ще стояв там, його обличчя було непроникним. Він знав, що вона знає. І він чекав. Чекав її наступного кроку. Але що вона могла зробити? Він перехопив її постачання, відрізавши її від ключового ресурсу. Це була хитрість, жорстока і ефективна. Злата відчула, як у грудях наростає лють. Вона підняла голову, дивлячись на своє відображення у вікні. В її очах з'явився новий вогник — вогник боротьби. Вона не здасться. Але як саме вона відповість на цей удар?