Заручини під місяцем жоржин

Скло затріщало, але не розбилося, зупинившись за міліметри від її обличчя. Соломія відсахнулася, її серце шалено калатало в грудях. Це була невелика статуетка, схожа на пташку, яку, очевидно, кинула незнайомка. Очі незнайомої жінки палали люттю, коли охорона швидко, але не надто вправно, відтісняла її подалі. Соломія відчула, як холодок пробіг по спині. Вона не знала, хто ця жінка, але її ненависть була відчутною, майже фізичною.

"Будьте обережні, пані," – пролунав спокійний, але владний голос Ігоря. Він стояв надто близько, його присутність обволікала, як густий туман. Його очі, темні й глибокі, пильно досліджували її обличчя, ніби шукаючи ознаки страху чи, можливо, щось інше. "Моя мати має надто пильних слуг. Але, схоже, це не єдина небезпека, що на вас чатує."

Його слова були двозначними, і Соломія не могла зрозуміти, чи він намагається її захистити, чи просто констатує факти, що стосуються її недосконалого походження. Вона відчула, як її щоки спалахнули. "Я сама можу про себе подбати, княже," – відповіла вона, намагаючись надати своєму голосу якомога більше впевненості.

Княгиня Олена, яка спостерігала за всім з холодною байдужістю, нарешті озвалася: "Це лише дрібні примхи. Ти ще не бачила справжніх проблем, Соломіє. Ти входиш у світ, де кожен твій крок буде вимірюватися, а кожна помилка – використана проти тебе. Сподіваюся, ти готова до цього. Бо я сумніваюся, що твоя крихітна кав'ярня навчила тебе виживати в таких умовах."

Її слова були ударом під дих. Соломія стиснула кулаки. Вона знала, що мати Ігоря намагається її залякати, але частина її відчувала, як слова княгині впиваються в її вразливість. Вона приїхала сюди, щоб врятувати свою родину, а не щоб стати мішенню для психологічних атак.

"Я впораюся," – тихо, але твердо сказала Соломія, дивлячись просто в очі княгині. "Я не відступлюся. Це моя родина, і я зроблю все, щоб її захистити. Навіть якщо це означає шлюб із вами, княже Заславський."

Вона промовила ці слова, не для княгині, а для себе, як обіцянку. Погляд Ігоря пом'якшав, у ньому з'явилося щось схоже на повагу. Але перш ніж він встиг щось відповісти, до зали увійшов камердинер, його обличчя було блідим.

"Княже," – звернувся він до Ігоря, його голос тремтів. "Прийшов кур'єр. Він передав ось це для пані Квітко." Він простягнув невеликий, запечатаний конверт. На ньому не було жодної адреси, лише ім'я Соломії, написане знайомим, але дивним, кутастим почерком. Почерком, який вона бачила раніше, але не могла пригадати де.

Соломія взяла конверт, її пальці злегка тремтіли. Це було дивно, бо вона нікого не знала, хто б міг надіслати їй листа тут, у маєтку Заславських. Вона подивилася на Ігоря, потім на княгиню, а потім, з глибоким передчуттям, розірвала печатку. Всередині був лише один аркуш паперу. На ньому одним реченням було написано:

"Ти не знаєш, у що вплуталася."